20 листопада 2008 року – Онлайн-конференція с Ларисою Артеменко на сайті Redactor.uapp.org
Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) спільно з проектом «Гідна Україна», який виконується компанією MSI за підтримки АМР США в рамках Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» запрошують редакторів, які практикують журналістські розслідування, на другу з шести он-лайн конференцій з практичного менеджменту журналістських розслідувань.
Дискусія відбудеться 20 листопада з 13:00 до 14:00 на редакторському порталі http://redactor.uapp.org/
Гість онлайн-конференції:Лариса Артеменко – кореспондент газети „Кременчуцький Телеграф“
Тема онлайн-конференції: Ефективне журналістське розслідування: його найважливіші складові та як забезпечити їх наявність в матеріалі? Погляд з боку розслідувальника
Просимо заздалегідь підготувати та надіслати нам запитання до 13 листопада, 16:00 на адресу organizator@uapp.org
Довідка про гостя онлайн-конференції:
Лариса Артеменко – кореспондент газети „Кременчуцький Телеграф“ з 1998-2008.
Проводить журналістські розслідування за стандартами європейської журналістики з 2004 року.
Серед найбільш популярних розслідувань: «Більшість аптек, розташованих у лікарнях, належить родині начальника міського відділу охорони здоров’я» (2004), «Щоб посадити громадянина за грати, кременчуцький ВБНОН використовує підставних понятих» (2005), «До шкільних їдалень завозять найдорожчі у місті продукти» (2005), «Скромний міліцейський бізнес» (2006), «Небезпечний автобус» (2006), «Велике переселення» (2007), «Афера року: кременчуцькі сліпі будуватимуть дев’ятиповерхівку з підземними гаражами» (2007).
З 2004 року співпрацює з Датською Асоціацією журналістів-розслідувальників та проектом з підтримки журналістських розслідувань в Україні (SCOOP).
У чому насамперед, на вашу думку, полягає ефективність розслідування? І як Ви забезпечуєте ці найголовніші складові?
У доказовій базі. Версія має бути доведена документально. Я люблю документи і завжди їх збираю - отак і забезпечую складові, про які ви запитуєте.
Які механізми впливу на офіційні джерела інформації Ви використовуєте, якщо вам не надають інформацію? Чи були випадки у вашій практиці судових позовів з вашого боку на чиновників, які відмовлялися у наданні вам потрібної інформації?
Отвечу на примере.
Мне нужно было получить подтверждение от директора центра занятости, что он действительно трудоустраивает безработных в центр дианетики (церковь сайентологии, деструктивный культ). И первый год зарплату им платит из бюджетных денег – а сектанты таким образом экономят.
Я попросила директора рассказать об успешной работе центра занятости. И он 50 минут рассказывал. Уже уходя, я спросила о дианетиках. Расслабленный директор не только подтвердил факт, но также назвал точное количество трудоустроенных и суммы, выплаченные им.
Потом он два года судился из-за того, что из всего интервью я опубликовала только маленький кусочек о дианетиках. Суды он проиграл.
В другом случае мне нужно было получить подтверждение начальника городского управления образования о том, что он дал согласие на строительство на школьной спортивной площадке многоэтажного жилого здания. Пришлось сперва раздобыть соответствующее письмо (о разрешении строительства) с подписью начальника, а уже потом, ссылаясь на этот документ, получить его комментарий.
Мне кажется, к чиновникам вообще лучше идти уже с документами – полученными по разным каналам, а не только по запросам.
Доброго дня, Ларисо!
Скажіть, будь ласка, скільки часу потрібно на проведення розслідування. Я розумію, що залежно від розслідування, але хотілося б дізнатись часові рамки з вашої практики.
А воно і справді буває по-різному. На наркотики я витратила чотири місяці. Виселеною багатодітною родиною займалася місяць. А, наприклад, розслідування по школі, де збирались забудувати спортивні площадки, зробила за чотири дні - бо треба було встигнути надрукувати до сесії та до моєї відпустки.
Дайте, будь ласка, відповідь.
Щоб бути успішним журналістом-розслідувачем і займатися розслідуваннями постійно потрібно
1 ?
2 ?
3 ?...
Чого не вистачає українським журналістам, які займаються розслідуваннями?
Гадаю, не вистачає інтересу до техніки розслідування. У нас замало справжніх технічних навичок, одна публіцистика.
Як чинити журналісту, якщо інформатор повідомляє важливу інформацію, але відмовляється говорити "на диктофон" чи підтверджувати у разі чого свої слова у суді? (якщо цією інформацією не володіють інші особи).
Мне кажется, это проблема для новостийщика, а не для расследователя. Новостийщик должен принимать решение – выпускать или нет непроверенную информацию в эфир. Расследователь должен проверить. Не представляю в реальной жизни такой информации, которой бы владел только один человек. Кстати, с такой «непроверяемой» информацией были в свое время серьезные проблемы у газеты «Выборча» - мне о них рассказывал Павел Смоленски. Однажды очень надежный милицейский информатор – высокий чин – сообщил им, что знаменитый варшавский бандит, объявленный в розыск, только что убит. Сообщил за несколько часов до выпуска. Проверить информацию на самом деле было невозможно. Газетчики поставили ее на полосу. На следующее утро бандит был в редакции – он требовал опровержения. На выходе из редакции его повязали. Это была милицейская оперативная провокация.
Чи зобов'язаний журналіст видавати своє джерело, коли звернулася міліція? Причому якщо пообіцяв джерелу, що інформацію про нього не розголошуватиме? Чи були подібні ситуації у Вас і як Ви їх вирішували?
В принципе, журналист никому и никогда не должен выдавать источник информации. Но тут есть риски. Особенно для тех, кто любит общаться с асоциалами и преступной средой. У милиционеров всегда будет возможность обвинить вас в недонесении о готовящемся преступлении или в препятствовании следствию. Это чревато.
Поэтому, мне кажется, стоит оценивать свои возможности – сможешь ли ты молчать – до того, а не после того, как беседа с информатором состоялась.
Що б ви порадили зробити, коли після серії публікацій про міліціонерів, які застосовують насилля під час дізнання (чоловікові зламали хребет у нічному закладі, іншого побили під час дізнання), прокуратура ніяк не відреагувала і не порушила кримінальну справу. Лише провела перевірку за фактом побиття і відмовила у порушенні кримінальної справи.
Не могу дать универсальный совет. Мы сами несколько раз обломались, когда писали о злоупотреблениях в милицейской среде. Тут проблема в доказательной базе. Ведь в КПЗ только два человека – милиционер и задержанный. Ни тот, ни другой не заслуживает слепого доверия. А прокуратура – по правилам – проверку проводит, просто опросив сотрудников милиции. Они, естественно, отказываются – и все.
Единственное, что мы практиковали более-менее успешно – пересылали параллельно с публикациями копии документов и статей в Генеральную прокуратуру. Она, конечно, спускает все «вниз», на места. Но иногда бывает результат.
По поводу сломанного в ночном клубе позвоночника – это несколько другая ситуация. Тут надо знать обстоятельства, чтобы говорить предметно.
Сколько источников информации можно считать достаточным количеством, если необходимо перепроверить данные?
Не уверена, что всегда нужно считать число источников информации. Часто более важным оказывается качество этих источников – то, насколько они на самом деле имеют доступ к теме.
Вы много пишете на тему «общество», поднимаете социально важные вопросы. А при этом крайне редко пишете о социальных проектах, инициированных крупными компаниями. Почему?
О социальных проектах крупных компаний не пишу, потому что не специализируюсь на рекламных материалах. Кстати, сейчас меня очень интересует один социальный проект крупной такой компании.
Расскажите об основных принципах верстки (размещения материалов) ваших расследований на развороте.
Специальных шаблонов для верстки расследовательских материалов у нас нет. Как правило, я сама продумываю макет, а верстак решает, что можно сделать, а что – нельзя или будет плохо. Совместная работа.
Як слід на вашу думку діяти, якщо у відповідь на журналістський запит приходить відмова, а документ конче потрібен?
А я запити пишу в останню чергу. Спершу намагаюсь роздобути потрібний документ іншими шляхами - через зацікавлених осіб. Так швидше. Потім вже можна перевірити і через запит.
Можете ли вы привести пример из вашей практики расследования, построенного на работе с документами?
Ну, лучшим примером работы с документами я считаю расследование по наркотикам в Кременчуге. Потому что оно было построено на материалах уголовных дел и судебных решений - это "железная" база. Менее эффектные. но достаточно надежные варианты - расследование по школе. Там главным документом были уставные документы фирмы, которая собиралась вести строительство. Я проверила учредителей - оказалось, они подставные, фирма левая и т. д. Квартирные расследования (по незаконному отчуждению жилых квартир) были подкреплены значительным количеством документов, в том числе и нотариальных, полученных не совсем законно.
Буває, що ви купуєте інформацію, та скільки вона Вам зазвичай коштує?
Купувала кілька разів, але не часто - десь тричі. Коштувала вона недорого - бо ми це не американське кіно, і редактор не викидатиме шалені гроші на придбання інформації.
У чому насамперед, на вашу думку, полягає саме ефективність розслідування? У його результаті та впливі?
Як на мене, ефективне розслідування - це те, де версія журналіста доведена документально. Звісно, добре. коли є результат та вплив - але він буває не завжди, якщо ви маєте на увазі зняття когось з роботи, посадку за грати, порушення карної справи чи резульаттивні перевірки правоохоронних організацій. Але резонанс теж має цінність.
Як Ви вважаєте, якщо журналіст «накопав» занадто багато інформації, яким чином треба доробити текст до виду публікації? Тобто чи потрібно розбивати його на декілька окремих текстів, чи краще залишите найбільш суттєве? У цьому контексті – як обрати насправді найважливіше (як це обираєте Ви)?
Ну, вся зібрана інформація ніколи, як правило, не друкується у повному обсязі - цього жоден читач не витримає.
Щодо розбивки - так, я часто ділю матеріал на "серії" - 1, 2, 3... Кожна присвячена окремому вузлу проблеми. Залишати чи не залишати найбільш суттєве - кожен вирішує сам. Але, на мою думку, не можна скорочувати матеріал за рахунок доказової бази - читач має бачити, що ви насправді зібрали докази і довели свою версію.
Як ви обираєте тему для журналістського розслідування, як визначити перспективність і суспільну важливість теми?
Де Ви знаходите теми для розслідувань? За якими критеріями визначаєте важливість теми?
А я їх не шукаю - вони самі трапляються. Таких тем навколо - море. Інша справа, що ми далеко не всяку тему можемо ризикнути і підняти. Наприклад, сунешся у наркотрафік або до "чорних ріелторів" - тебе просто приб’ють. Зате про зловживання з харчуванням у дитячих садочках можна писати досхочу - мами будуть задоволені. А тема теж важлива. Щодо важливості теми, тут дійсно треба думати - вона має бути актуальною саме на цей час, інакше пройде непоміченою.
Механізм впливу на офіційні джерела інформації (влада, прокуратура, МВС і т.і.), якщо вони не надають інформацію. Чи були випадки у вашій практиці судових позовів з вашого боку на чиновників, які відмовлялися у наданні вам потрібної інформації?
Судових позовів з мого боку не було. Не моя справа. Я все-таки волію отримувати від чиновників інформацію, а не судитися з ними - хоча це теж корисно, особливо при певному складі характеру. І потім, ті документи, які не дав один чиновник, можуть лежати у іншого чиновника. Про це теж не варто забувати.
На вашу думку чи повинен журналіст у ході розслідування обумовлювати свої кроки з редактором чи діяти на власний розсуд?
Это зависит от отношений редактора и журналиста. В нашей редакции есть договоренность, что я сама принимаю решения в ходе расследования, но и сама несу ответственность за риски. Но в любом случае публикация осуществляется только по решению редактора. По поводу плюсов и минусов – для меня это плюс, для кого-то может быть минусом. В любом случае, ответственности не избежать - даже, если писать исключительно про детские утренники.
Як би ви порадили стимулювати журналістів до проведення розслідувань?
А ніяк. Якщо журналіст не хоче займатися розслідуваннями або не має до цього хисту, навіщо його взагалі стимулювати? Завжди знайдеться хтось більш зацікавлений.
Як діяти журналісту у разі погроз на кшталт: "Якщо вийде цей матеріал ми вам..."?
Слухайте, це непросте питання. Тут кожен вирішує сам. З власного досвіду можу сказати - погрози треба сортувати. Вони ж різні. Якщо керівник підприємства, правоохоронець, бізнесмен погрожує, непогано написати заяву до прокуратури - посадовців це охолоджує. Але якщо погрожує якась істеричка чи "чорний ріелтер" - тут складно передбачити наслідки, треба дивитися по місцю. У будь-якому випадку, якщо погроза виглядає серйозно, треба хоча би комусь нормальному про неї та її автора повідомити - типу "дзвінок другу". Хоч знатимуть, через кого все сталося.
Как у Вас в издании происходит планирование и поиск тем для расследований? Предлагает ли темы каждый журналист – в области своей специализации – или есть журналисты, закрепленные именно за «расследовательской» тематикой? Насколько такая схема действий удобна именно для Вас?
Никак не проходит. Журналисты натыкаются на темы и предлагают их. В принципе, за расследовательской тематикой закреплена я, но ведь расследования – не пирожки, их каждую неделю не напечешь.
Чи поділяєте теми розслідувань на перспективні (такі, які матимуть суспільний резонанс) та неперспективні?
Звісно, так! Це важливо. Бо тема, яка може стати актуальною
завтра, сьогодні пройде непоміченою. І її визнають провальною. Гадаю,
дуже важливо опублікувати матеріал вчасно.
Чи трапляються при підготовці розслідувань конфлікти з рекламодавцями? Чи можливо у такому випадку не втратити ні рекламодавця, ні розслідування?
Звісно, трапляються, і досить серйозні. Це не моя тема. Я роблю матеріал, а головний редактор викручується - у нього це класно виходить. Звичайно, деякі рекламодавці серйозно дратувалися, навіть на якийсь час йшли з газети. Але. знаєте, майже усі вони поверталися. Як приклад, у нас є дуже серйозний рекламодавець у харчовій галузі. А його реальний власник - депутат. Я неодноразово писала про його земельні афери, звісно ж, були скандали, але з підприємством ми й досі працюємо. Хоча у цьому, думаю, заслуга редактора.
З якою періодичністю, на вашу думку, у тижневику реально друкувати розслідування?
Ви кажете, що доводилось купувати інформацію. В яких випадках це варто робити, а в яких - ні?
Зараз пригадаю. Я купувала інформацію з МБТІ, бо треба було отримати її швидко, а запит - це довго. Купувала інофрмацію, що особа літала саме туди (їй замовляли квитки). Не можу вам з впевненістю сказати, коли варто купувати інформацію, а коли - ні. Але будь-яку куплену інформацію треба перевірити - бо шанс, що вас підставлять за гроші дуже великий.
На вашу думку від яких критеріїв у першу чергу повинен залежати рівень оплати журналістських розслідувань? І на скільки він має відрізнятися від матеріалів інших жанрів з аналогічною кількістю коментарів?
Якими технічними засобами забезпечує ваша редакція журналістів, які займаються розслідуваннями?
Никакими техническими средствами, кроме рабочего места, диктофона и служебной машины редакция меня не обеспечивает. Архив есть, но личный, и совершенно доисторический.
Хто, на вашу думку, в Україні успішно займається розслідуваннями?
Не знаю. Мені американці більше подобаються, причому старі - періоду 70-80 років. У них була фантастична документальна доказова база. Я коли читаю - дурію, так ніколи не зробиш. А в українській журналістиці забагато афекту, екзальтації, патетичних підозр і... замовлень. Навіть в критичних матеріалах щодо харчів, наприклад. Це, звісно, лише моя особиста думка.
Уважаемая Лариса , как Вы думаете в чем отличия т.н. журналистского расследования проводимого скажем в Европе-Америке по сравнению с нашими отечественными Палестинами? Благодарю Вас.
Разницу вижу снова-таки, в доказательной базе. Если Барлетт и Стил
брались доказать, что нефтяные компании дурят американских
налогоплательщиков, они это доказывали - изучив и архивировав до 5000
документов, в том числе и страховых.
Вот пример украинский. Наш бывший железнодорожный министр Рудьковский. Его подозревали в злоупотреблениях на тендерах, коррупции и т. д. Вы помните, как его возили в колясочке по всем политическим ток-шоу? Но ведь никто из журналистов так и не выяснил, кто, какая компания, оплатила перелет Рудьковского в Париж? Выигрывала ли эта компания тендеры на железной дороге? И так далее. Все сплошные подозрения. Доказательств маловато.
Здраствуйте, Ларисо! Така тема Є у Миколаєві одна вулиця, яка в народі називається вулицею нефтяників. Вона носить таку назву, бо вже понад десять років там продають дизельне паливо. Продавців з 15. Більша частина їх займається торгівлею незаконно. Соляру їм привозять крадену (звідки крадуть не зміг дізнатись). Але коли повертався з Києва після майстер-класу, то один хлопець (він живе на тій вулиці) в потязі мені розповів, що дп крадуть з якихось серйозних організацій. Весь цей бізнес кришує міліція. Принайні так стверджують деякі мешканці та один дільничий, який звільнився з ОВС. Як би Ви розкручували цю тему? Що порадили б? Чи варто писати? Що, якщо з міліцією будуть проблеми?
У 20 хвилинах я пишу на кримінальну тематику. З міліціонерами потрібно зберігати гарні відносини, бо вони надають інфо. Оприлюдення інформації, яка стосується інтересів ОВС може зашкодити подальшій роботі. Яка Ваша думка з цього приводу? Чи варто тоді розслідувати справу з продажем соляри?
У себе в редакції ми вирішуємо проблему так - один журналіст
займається кримінальними новинами (і лояльно співпрацює з
міліціонерами), а інший - розслідуваннями. бо інакше, дійсно, будуть
проблеми. Тож вам треба радитись з редактором. Щодо самої теми - вона
актуальна, хоча би тому. що громадян дуже дістала міліцейська
корупція. Значить, тема буде актуальною та не пройде непоміченою.
Починати чи ні - то вирішувати вам та редактору. А з чого починати,
так мабуть, варто шукати водіїв, які погодяться говорити, звідки
возять солярку. У будь-якому випадку, треба знайти реальну фірму, з
якої крадуть пальне, а потім думати, як відстажити трафік. А от
довести участь міліціонерів буде ще складніше - у них на всі
звинувачення є зализний захист - Закон про ОПД. Все, що вони роблять,
завжди формально пов’язане з оперативно-пошуковою діяльністю. Але
спробувати все одно варто. Може ж і вигоріти.
Чи доречно, на вашу думку, у регіональних суспільно-інформаційних виданнях (які виходять, для прикладу, тричі на тиждень)створювати окремий відділ, який займатиметься розслідуваннями?
Шановні учасники дискусії!
Щиро дякую усім за активність, а пані Ларисі Артеменко - за цікаві відповіді, щирість та увагу до кожного запитання.
Нажаль пані Лариса щойно мусила піти по справах, тому ми дуже її попросимо надати відповіді на питання, які залишились, згодом.
Прошу вас готувати запитання на наступну дискусію, гостем якої буде Нік Девіс. Оскільки пан Девіс не зможе брати участь он-лайн через мовний бар'єр - я маю надіслати йому запитання заздалегідь.
І, наостанок, прошу вибачити нас за тимчасове виключення з ефіру "Редакторського Порталу" через збій у роботі обладнання нашого Інтернет-провайдера, компанії FreeHost.
Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) спільно з проектом «Гідна Україна», який виконується компанією MSI за підтримки АМР США в рамках Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» запрошують редакторів, які практикують журналістські розслідування, на другу з шести он-лайн конференцій з практичного менеджменту журналістських розслідувань.
Дискусія відбудеться 20 листопада з 13:00 до 14:00 на редакторському порталі http://redactor.uapp.org/