4 лютого 2009 року – Онлайн-конференція з Сергієм Томіленком на сайті Redactor.uapp.org
Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) спільно з проектом «Гідна Україна», який виконується компанією MSI за підтримки АМР США в рамках Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» запрошують редакторів, які практикують журналістські розслідування, на четверту з шести он-лайн конференцій з практичного менеджменту журналістських розслідувань.
Дискусія відбудеться 4 лютого 2009 рокуз 13:00 до 15:00 на редакторському порталі http://redactor.uapp.org/
Гість онлайн-конференції: Сергій Томіленко – медіа-тренер, головний редактор обласної газети «Нова Доба» (Черкаси).
Тема онлайн-конференції:«Стандарти та етичні норми журналістського розслідування»
Просимо надіслати нам запитання до 2 лютого, 16:00 на адресу organizator@uapp.org
Також Ви можете поставити свої питання нижче.
Довідка про гостя онлайн-конференції:
Сергій Томіленко– головний редактор обласної газети «Нова Доба» (Черкаси). Бере активну участь у журналістській громадській діяльності – очолює Черкаську обласну організацію Національної спілки журналістів України та є керівником проектів ГО «Асоціація регіональних журналістів «Медіа-професіонал» (координація проектів з організації круглих столів та навчання журналістів спільно з Центром Медіа реформ, Києво-Могилянською Школою Журналістики та фондом «Відродження»).
Має вищу математичну освіту. Є випускником Школи сучасної журналістики (IREX ProMedia Україна). Учасник різноманітних навчальних професійних програм. Вивчав роботу місцевих медіа у США (2000), Бельгії-Нідерландах (2000), Китаї (2003) та Грузії (2005). Є старшим викладачем кафедри журналістики Черкаського Національного університету ім. Б.Хмельницького.
Має кваліфікацію тренера з практичної журналістики - випускник програми IREX U-Media «Тренінг для Тренерів». Активно проводить власні семінари та тренінги з практичної журналістики для регіональних журналістів. Зокрема,
Школа молодого журналіста (на замовлення IREX U-Media),
Робота редакції з новачками (на замовлення проекту ЄС-ТАСІС-БіБіСі «Жорна»/ Розвиток медіа навичок)
Роль преси в демократичному суспільстві (Асоціація Видавців Незалежної Преси України),
Журналістське розслідування (газета «Панорама», Суми)…
Сергій Томіленко був координатором проекту фонду «Відродження» «Розробка механізмів захисту прав журналістів-інвестигейторів; вивчення стандартів журналістської етики» (http://www.telekritika.ua/media-corp/media-osvita/2007-11-20/35018 ) та є одним з співавторів посібника Інституту розвитку регіональної преси «Журналістське розслідування: навчальний посібник для початківців».
Улюблене кредо – професійна журналістика завжди успішна!
Розраховуємо на Вашу активну участь у дискусії!
За більш детальною інформацією, будь ласка, звертайтесь до Наталії Волгіної.
E-mail: organizator@uapp.org
Тел.: 8-044-425-57-87
Чи допустимо на вашу думку у розслідуванні подавати припущення автора, певні його висновки (якщо він впевнений у своїй правоті, але не має доказів, або інформатори відмовляються повторно підтвердити свої слова)?
Недопустимо! Майстерність розслідувача полягає саме у пошуку джерел інформації та адекватних експертів. Якщо ж припущення чи переконання журналіста настільки неочевидне, що немає жодного, навіть анонімного, джерела, яке б його визнало, то просто автор неправий. Розслідування - жанр не публіцистичний. Ми відображаємо погляди, думки, аргументи інших, а не власні.
Угрожали ли вам во время проведения расследований, если да, как вы с этим справлялись?
Здебільшого образи на публікації зводяться до погроз подати на газету до суду та до "нічого-нічого, ви ще до нас прийдете..." (це як правило кажуть представники комунальних та медичних установ). Реально судових процесів після розслідувань ініціюється дуже мало - можливо тому, що ми намагаємось ретельно перевіряти інформацію, а в публікаціях демонструємо свій об'єктивний підхід та незаангажованість, готовність вислухати усі сторони конфлікту.
Як приклад ситуації з погрозами "розібратись", хочу навести ситуацію, коли лабораторія лікарні відмовилась робити аналізи журналістові, бо газета свого часу викрила лаборантів у недбалості (матеріал "От і вір після цього аналізам! Здавши у поліклініку чай замість сечі, журналісти "Нової Доби" отримали відповідь: У вас не ідеальні, але цілком прийнятні аналізи"). Прізвища авторів "брехливої публікації про аналізи" лаборанти повиписували, щоб відмовляти журналістам у проведенні аналізів, коли ті прийдуть "епітелії в чаї вираховувати". Замість належних висновків на критичну публікацію галузь відреагувала банальною помстою авторам...
Как вы ищете источники информации для своих расследований?
Намагаємось системно працювати з усіма можливими джерелами інформації - чиновники, експерти, інші медіа, прості люди - на вулиці, в транспорті, в магазинах...Але переконаний, що саме для нашої газети, джерелами інформації найрезонансніших викривальних матеріалів є листи читачів. Основні теми від людей: порушення їхніх прав, конфлікти, свавілля чиновників, шахрайства...Ось приклади таких тем:
- Жінці із забитого села чиновники відмовлялись нарахувати допомогу по народженню дитини, бо немовля народилось у Росії. Після публікації – допомога виплачена...
- Через те, що інвалід через тяжку хворобу не встиг поновити інвалідність (помер 5 січня), сім’ї було відмовлено у виплаті будь-якої допомоги на поховання...
- Підприємець жорстоко побив хлопця, який грав у футбол коло його магазину. Син у лікарні, а мати не може знайти управи на кривдника, і навпаки отримує від нього погрози...
- У селі виник конфлікт навколо прийнятності встановлення матір’ю у центрі села пам’ятника своєму загиблому синові. Через забобони, пам’ятник демонтували і ... скинули на подвір’я матері.
- Читачі підказали тему – продаж через київські агентства десятків гектарів черкаських прибережних та лісових земель. А це – заборонено законом...
Поделитесь секретами, как расположить людей, чтобы они дали информацию?
Треба намагатись переконати їх у своїй незаангажованості та необхідності для інших оприлюднити приховані факти. При цьому журналіст має бути чутливим до потреб джерела, прагнути реально допомогти йому. Демонстрація небайдужості найкраще заохочує людей до спілкування.
Не мешают ли журналистские расследования вашей личной жизни?
Думаю, некоректно виокремлювати лише розслідування. Загалом сфера журналістики і медіа є настільки захоплюючою і всеохопною, що вона суттєво присутня і в особистому житті. Та поки що дискомфорту не відчуваю.:)
Что важнее – опубликовать информацию или безопасность источника этой информации. Как соблюсти баланс?
Все залежить від конкретної ситуації – наскільки принциповою є пряма ідентифікація звинуваченої особи, чи важливішим є розкриття самого сюжету, теми. Загалом, вважаю, що журналіст має бути уважним до можливих наслідків публікації для героїв своїх матеріалів.
Чи маєте Ви власну практику вирішення конфліктів у зв’язку з реалізацією права на доступ до інформації у відносинах з приватними та публічними особами? Якщо так, прошу, розкажіть про неї.
Найчастіше конфлікти при ненадінні інформації вирішуються через словесні баталії. Як правило, інформація надається, а якщо належно оформити письмовий запит, - то гарантовано. Інша справа, що можуть просто "відписатись".
Єдина ситуація з явною відмовою про надання інформації - обласний гідрометцентр. Вони готові надавати не те що прогноз погоди, а прості коментарі журналістам на оперативні поточні теми винятково за умови укладання угоди про надання послуг. Враховуючи помірні розцінки ми погодились.
Якими є основні стандарти та етичні норми журналістського розслідування?
Більшість питань щодо реалізації журналістських розслідувань зводиться до дискусій щодо прийнятності використання тих чи інших методів отримання інформації. Чи можна вводити в оману людину, яка підозрюється у корупції? Чи обов’язково повідомляти справжню мету спілкування чи вуалювати конфліктні питання? Наскільки припустимим є прихований збір інформації? Можна використовувати при публікації компромат, що потрапив до рук журналіста? Чи виправдовує, зрештою, мета – оприлюднення викривальної інформації в інтересах суспільства – використання журналістом будь-яких засобів?
Робота журналістів регулюється двома основними видами норм: правовими та етичними. Правові норми є набагато очевиднішими. Чітко прописані у законах як мінімальні стандарти поведінки, вони є очевидними для усвідомлення, дотримання та контролю. Журналіст або дотримується законодавства, або його порушує.
Етика визначається як ідеальна поведінка, якої необхідно дотримуватись журналістам. Її норми встановлюються самим професійним середовищем, виходячи з ідеалів суспільного служіння. Дотримання цих норм, викладених у різноманітних кодексах професійних об’єднань та окремих редакцій ЗМІ, завжди є предметом найпалкіших дискусій. Та хоч якими б важливими не були теми журналістських розслідувань, це не звільняє авторів від обов’язку дотримуватись етичних норм. Нечесні та грубі журналісти сприймаються аудиторією не набагато краще від «героїв» викривальних матеріалів.
При усій розмаїтості етичних кодексів, їх ключові стандарти спільні:
• Чесність;
• Точність;
• Об’єктивність;
• Незаангажованість;
• Мінімізація шкоди;
• Сміливість;
• Відданість суспільному інтересу.
На кожному етапі розслідування журналіст повинен здійснювати не один етичний вибір. Але готових та простих відповідей на питання етичного характеру кодекси не містять. Вони лише задають орієнтири моральної поведінки.
Чи є такі етичні норми, якими можна «жертвувати» при проведенні ж. р.?
Знову ж, це залежить від конкретної ситуації. Виправданням порушення правил етики є тільки РЕАЛЬНА допомога людям, яка в інший спосіб не може бути надана.
Ваші аргументи у випадку, коли стоїть питання зняти статтю через дружбу або послугу (якщо наприклад тією послугою буде те, що, скажімо, державну квартиру можна буде отримати на три... може більше, може менше, роки раніше)
Думаю, на змодельовані приклади шалених спокус відповідати легше:)) В реальних обставинах я намагаюсь зважити, наскільки принциповою і важливою є тема, чи дійсно професійно спрацював автор з іншими факторами - можливими конфліктами з рекламодавцями і таке інше...Такі собі суб'єктивні редакторські терези.
Чи можна журналісту приховати свою професійну приналежність чи «заховати» свої питання у розмові на загальну тему? Ваші аргументи.
Часто перед журналістами постає дилема – чи повідомляти своїм співрозмовникам про справжню тему матеріалу чи говорити про намір готувати спокійніший матеріал, приміром, про актуальну роботу відомства. Очевидно, що джерело, дізнавшись про спробу критикувати його роботу, може або відмовитися від спілкування або надати неповні відповіді чи взагалі протидіяти розслідуванню.
За умов, коли інакше є ризик не отримати важливу інформацію, журналіст мусить приховати свою професійну приналежність чи розчинити свої питання у розмові на загальну тему. Виправданням такої поведінки служить потужна підстава – так званий суспільний інтерес.
Єдиного визначення суспільного інтересу немає, однак за описом «Редакторських настанов Бі-Бі-Сі», він включає:
• викриття або виявлення злочинів.
• викриття антигромадської поведінки.
• викриття корупції і несправедливості.
• розкриття істотної некомпетентності або недбалості.
• захист здоров’я і безпека людей.
• захист людей від уведення в оману заявою чи дією окремої особи або організації.
• розкриття інформації, що дає змогу людям дійти значно інформованішого рішення з суспільно важливих питань.
Часто суспільний інтерес є виправданням таких журналістських методів збору інформації як «зміна професії» , «маска» чи «перевірено на собі». Приміром у британській пресі з’являлись матеріали про неналежний рівень добору працівників до обслуги королівської сім’ї – журналіст зміг працевлаштуватись до палацу за підробленими документами. Або про наркотичну залежність відомої фотомоделі – кумира молоді. Щоб отримати подібного роду викривальну інформацію журналістам доводилося вводити в оману оточуючих. Але ми назвемо їх поведінку етичною, бо мотивом для авторів був суспільний інтерес.
Чи може журналіст при опублікуванні матеріалу ж. р. викладати власне ставлення до теми?
Чи допустима у ж. р. авторська позиція?
Знайомлячись у ході розслідування з фактами зловживань, у журналіста може виникнути спокуса викласти у матеріалі власне ставлення до теми, засудити корупцію. При цьому варто виходити із визначення жанру журналістського розслідування – він є інформаційним або аналітичним, але не публіцистичним. Відповідно, найкращим знаряддям для розслідувача є не суб’єктивізм, а фактаж. Щоправда, у вітчизняній журналістиці є міцні традиції так званої авторської позиції. Якщо розслідувач вважає, що його думки варті публікації, то принаймні, їх варто чітко відділяти від загального тексту розслідування.
Які найголовніші етичні проблеми стоять зараз перед журналістикою?
Очевидно, що нинішній найбільший викликлик для журналістики - спокуса перед грішми, (не)опирання замовникам, що хочуть зробити редакційну політику ЗМІ контрольованою. Інша проблема - низька професійність журналістів.
Розкажіть про найцікавіші Ваші розслідування. Чи завжди Вам вдавалося дотримуватися стандартів і етичних норм? Чи часто доводилося вирішувати етичні дилеми і яке рішення Ви приймали?
Окремі теми розслідувань я вже перерахував у відповідях на третє та четверте питання. Ще можу навести приклад одного з найрезонансніших матеріалів, який отримав миттєву реакцію героя - про те, як черкаському ветеранові від імені Голови Верховної Ради подарували... поламаний телевізор.
- (перша публікація)Працівники апарату Верховної Ради передають діду Якову від імені голови ВР Володимира Литвина списаний старий телевізор. Техніка ламається на наступний день. Ветеран починає оббивати пороги чиновників...
- (друга публікація) Спікер Верховної Ради оперативно (за два дні) реагує на критику “Нової Доби”, ветеранові дарують новий сучасний телевізор. Газета отримує персональний лист-пояснення від В.Литвина.
- (третя публікація ) Користуючись нагодою, редакція “Нової Доби” надсилає лист-відповідь В.Литвину, дякує за реакцію на критику. Пропонує дати ексклюзивне інтерв’ю і ... отримує запрошення до Києва.
Звичайно, ідеально працювати, дотримуючись усіх стандартів, неможливо. Але ключовий для нас орієнтир - бути небайдужими, реагуючи на звернення людей, та прагнучи стати економічно успішними, не здобути звання "продажних":)
Де межа між етичною і неетичною поведінкою в журналістиці?
Готових та простих відповідей на питання етичності поведінки журналіста не існує. Межа проходить там, де й межа між моральністю та неморальністю у суспільстві.
Вам пропонують подарунок від фірми, діяльністю якої ви цікавитеся? Очевидно, що отримання презенту суперечить принципу незаангажованості. Навіть якщо ви будете прагнути зробити об’єктивний матеріал, фірма може поширити інформацію про подарунок, що зашкодить вашій репутації.
Журналістська етика залишається неочевидною та найбільш дискусійною темою.
Чи етично "здавати" свої джерела інформації на вимогу правоохоронних органів? Що б Ви порадили робити у такому випадку?
Думаю, що неетично, за винятком ситуації, коли ви розумієте, що джерело використало чи свідомо підвело вас. Порада - "волинити", вимагати офіційно оформлених запитів, радитись з юристами. Захист джерел - це базова вимога до журналістів.
Чи існують в Вашій практиці "табу" - теми, на які розслідування принципово не проводяться?
Чітко окреслених табу на розслідування у нас немає. Традиційно теми, яких ми намагаємось не чіпати у розслідуваннях - політичні (людям політика набридла, а сприйняття таких матеріалів все одно буде на рівні замовлення тієї чи іншої сили) та очевидно кримінальні.
Наведіть приклад найвдалішого (на вашу думку) власного журналістського розслідування. Та поясніть чому.
Вдалими та резонансними є матеріали про поламаний телевізор ветеранові від Володимира Литвина (питання-відповідь №15) та про "аналіз чаю" (№3). Серед найсвіжіших - про прострочені продукти (в нашій торгівлі ніякий товар не пропадає - його переупакують, замаскують або пустять в громадське харчування). Здебільшого якість розслідування ми оцінюємо по професійності роботи журналіста з інформацією та по суспільному резонансу. На жаль, говорити про такий критерій, як дієвість преси говорити сьогодні не доводиться...
Чи надають окремо кошти, не враховуючи редакційний бюджет, для здійснення журналістського розслідування?
Ні, такої практики, наприклад гранти, у нас ще не було. Думаю, через певну власну пасивність, наші журналісти до подібних грантових програм ще не добралися.
Чи зупиняє Вас у проведенні журналістського розслідування такий фактор, як загроза, хоча б опосередковано, втягування невинної людини у неприємні для неї «розбори»?
Для нас важливим, як і для справжнього лікаря, є правило "не нашкодь". У "розбори" втягуємо лише "винних":)
Які теми розслідувань, на Вашу думку, є найбільш популярними серед журналістів по всьому світу?
Витрачання бюджетних коштів, якість надання послуг (зокрема, у сфері медицини), корупція, екологія. У нас часто говорячи про розслідування, йдеться про політичні теми чи корупцію. За кордоном величезна увага приділяється соціальним розслідуванням. Наприклад, у Північній Кароліні місцева газета викрила, що причиною десятків смертей у психлікарнях та притулках було недбальство персоналу. Спричинене в свою чергу неналежним контролем приватних лікарень з боку чиновників. Власники медичного бізнесу дбали про гроші, а не про належний догляд за пацієнтами. Результатом публікації спеціальної серії газети - "Розбите серце" - стала зміна законодавства, яке регулює у штаті сферу догляду за психічно хворими, та зростання вимог до професійності медичного персоналу.
Яку пораду Ви б дали починаючому журналістові, якщо він зацікавлений у розслідуваннях, але якому ще бракує досвіду?)
Все ж за розслідування варто братись, коли у автора є певний і успішний досвід у інформаційній-новинній-журналістиці. Адже жанри інтерв'ю, репортаж та, навіть, інформаційне повідомлення дають достатньо можливостей і для професійного зростання, і для отримання задоволення від професії. Якщо ж стартувати, я б порадив уважно попрацювати з доступними посібниками (їх у інеті вже достатньо) та знайти і "прикріпитись" до колег, які мають досвід в підготовці викривальних матеріалів.
Як ви вимірюєте ефективність журналістського розслідування?
Резонанс - дзвінки, листи до редакції, обговорення у професійному середовищі, словесне реагування "героїв". В ідеалі - вимірювати за дієвістю, реальним впливом на розв'язання порушених проблем. Але це не про українські реалії(
Когда, по вашему мнению, в журналистском расследовании можно ставить точку?
Перша крапка може ставитись, коли зібраної інформації достатньо для відтворення цілісної картини проблеми чи конфлікту, які порушує автор. А далі, залежить від ситуації - розслідування може мати продовження і перетворитись у справжній серіал. З багатьма проміжними крапками:)
Расскажите о формах хранения и систематизации информации. В процесс расследования ее набирается так много, что в итоге просто закапываешься в объемах...
У кожного індивідуальна система збереження інформації. Я радив би просто на кожному документі маркером позначати важливі фрагменти, можливі до використання у матеріалі. Потім вже ви працюєте з відмаркованими паперами - виписуєте собі принципові факти, укладаєте список доступної важливої інформації... Для розсідувань вже є спеціальні програмні продукти, можна систематизувати свою розслідувальну роботу на комп'ютері. Зокрема, таку спеціальну програму ви можете отримати у колег з Інституту розвитку регіональної преси, які, зокрема, спеціалізуються на темі впровадження журналістських розслідувань в практику українських ЗМІ.
Чи можлива підготовка якісних розслідувань журналістами-новинниками? За яких умов?
Можлива, просто новинникам треба уміти аналізувати великий масив інформації. Для розслідування важливими є аналітичність мислення автора та його наполегливість, а не попередня спеціалізація.
Як навчити журналістів проводити розслідування?
Думаю, варто їм спочатку дати почитати текст цієї онлайн-конференції зі мною:) А серйозно, то треба відпрацювати тему робота з джерелами інформації, робота з документами. Наступна стадія - давати завдання готувати невеликі конфліктні теми з якими до редакції звертаються люди (наприклад, працівник скаржиться на незаконне скорочення)...При цьому редактор повинен постійно консультувати своїх авторів по ходу підготовки розслідувань.
Чи вважаєте ви, що журналістські розслідування — це саме те, що дозволить газетам не лише не втратити, а й збільшити кількість читачів в нинішніх умовах?
Журналістські розслідування - це чітка позиція редакції, що вона стоїть на сторожі інтересів аудиторії! А вже довіра аудиторії, суспільний резонанс і мають конвертуватись у зростання уваги людей, у зростання кількості читачів. Але безвідносно до нинішніх умов, головна проблема - пасивність медіа; редакції та журналісти не готові братися за марудну і трудомістку роботу, якою є професійне розслідування.
На вашу думку, чи повинна сума гонорару за журналістське розслідування перевищувати (і чи суттєво) гонорар за матеріали інших жанрів?
Так, професійніша робота має оплачуватися вище. Однак в наших реаліях редакції не готові оплачувати розслідування аж набагато суттєвіше, від інших журналістських матеріалів. Бо мабуть констатують, що можна готувати резонансні матеріали і не витрачаючи великих ресурсів.
Скажіть, пане Сергію, яку максимальну корисну роль для газети можуть зіграти розслідувальницькі матеріали саме зараз, у важкі економічні часи? Як з найбільшою віддачею використати роботу розслідувальників, щоб заробити на цьому? І що треба робити редактору, аби розслідування стали тим потягом, який вивезе видання?
Як це робите Ви, у газеті Нова Доба?
Вітаю Вас, Олексію! Нарешті я добрався вашого питання.
Думаю, що покладатися на розслідування, як на локомотив, що витягне видання з економічних проблем не зовсім реалістично. У нинішні економічні часи варто зорієнтувати власні розслідувальні ресурси на пошук і подачу актуальних тем. Таких як безробіття, якість товарів і послуг, наживання на кризі, банкрутства і зміна власників підприємств... Необхідно формувати імідж (і прагнути бути таким) своєї газети, як джерела найважливішої та найпотрібнішої інформації.
Принаймні, ми прагнемо, щоб "Нова Доба" була газетою, реально корисною в такий стресовий час, як нині.
Сергію, ось і ще одне, як на мене, дуже цікаве питання. Дуже часто в адресу журналістів лунають звинувачення про те, що вони заточені лише на пошук проблем, негативу та намагаються розповсюджувати лише викривальні матеріали. Отже, питання звучить так а чи може розслідувальна журналістика писати про приклади успіху, розповсюджувати знання про технології пошуку та прийняття вдалих рішень? Адже це не менш соціально важливо, а сьогодні - особливо! А крім того, створення таких матеріалів відбувається за тією ж самою технологією, що і викривальних. Адже ані люди, ані компанії не зацікавлені в тому, щоб їх спосіб досігнення успіху хтось копіював, особливо на тій самій території, да заробляє собі на булку з повидлом саме ця людина чи компанія. Що скажете?
Я чомусь думаю, що люди готові ділитися секретами успіху,а доскіпуватись методами журналістського розслідування до комерційних секретів не варто. Головне давати аудиторії орієнтири на успіх, показувати приклади самодостатніх людей.
Погоджуюсь, що не всі медіа збалансовано висвітлюють життя, дійсно є тенденцією концентрування на негативі. Пояснюю це зокрема і тим, що негатив є очевиднішим для журналістів, а от джерел позитивної інформації бракує. Їх треба спеціально вишукувати.
У "Новій Добі" теж на планірках ми постійно дискутуємо, про що ж таке позитивне і оптимістичне написати. Але знаходимо. Наприклад, щотижнева рубрика "Власна справа" - розповідь про секрети успіхи звичайних людей, що стали підприємцями. Або великий проект "Сильні духом" - про черкащан, які не піддалися тяжким випробуванням долі й знайшли в собі сили жити гідно й підтримувати інших (аналог всеукраїнської премії «Гордість країни»). Ми навіть відзначаючи 10-річчя газети у грудні минулого року організували обласну церемонію вшанування "Сильних духом" черкащан. Адже це реальні приклади людей, які надихають. Серед героїв:
• 49-річний Володимир Підгорний, який після смерті дружини сам виховує 10-х дітей.
• Віра Павлівна Лупій – жінка, яка зуміла поставити на ноги хворого на ДЦП сина й допомогла йому здобути ВИЩУ! освіту.
• Завідуючий опіковим відділенням Першої міської лікарні Володимир Іванович Цапенко. Цей лікар все своє життя присвятив рятуванню людей.
• 19-річний Олександр Гладун, який став учасником проекту телеканалу „1+1” „ Танцюю для тебе” , щоб виграти грошовий приз на пластичну операцію для сестри Аліни.
• Сергій Васюра , який від народження не має рук і все навчився робити… ногами.
На фоні загального розпачу газета повинна давати надію та ділитись оптимізмом. Бо читачі від ще одного нервового подразнювача, яким може бути стрес-газета, будуть просто тікати.
Вірю в світле майбутнє пост-кризових медіа і розслідувань в них:)
Отже, Сергію, чи не одне й те саме подача актуальних тем, таких як якість товарів та послуг, наживання на кризі... та ті самі позитивні, мотивуючі розслідувальницькі матеріали, про які так багато кажуть? Чи є якась суттєва-принципова різниця між ними, на Ваш погляд?
Якщо я правильно зрозумів запитання, то дійсно, час кризи є надзвичайно сприятливим для розслідувань та досліджень. У людей є гостра потреба на інформацію, а кількість подій просто неймовірна. Не варто штучно моделювати пропорції - більша доза позитиву чи негативу, позитивне дослідження чи негативне розслідування. Редактор та журналісти мають інтуїтивно (або професійно) відчувати свою аудиторію і пропонувати їй АДЕКВАТНИЙ підхід до висвітлення. Принципово - не опускати руки, не піддаватися кризовій паніці. Треба вірити, що професійна робота дає нам надію на успіх та виживання, а непрофесійна ці шанси зведе нанівець.
Дуже дякую усім за активність, за цікаві запитання. А нашому гостю - Сергію Томіленко - за вичерпні відповіді, терплячість та небайдужість!
Запрошую усіх на нашу наступну дискусію, яка відбудеться 13 лютого, і у якій візьме участь Юрій Макаров, відомий багатьом телеведучий, шеф-редактор журналу Український тиждень.
Обмін думками та досвідом - ось найвища цінність професійного спілкування, і сьогоднішня відверта розмова з Сергієм ще раз це довела.
Сергію, щиро тобі дякую і бажаю всіляких гараздів тобі особисто, виданню та людям яких ти ведеш за собою, а також читачам та рекламодавцям!
Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) спільно з проектом «Гідна Україна», який виконується компанією MSI за підтримки АМР США в рамках Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» запрошують редакторів, які практикують журналістські розслідування, на четверту з шести он-лайн конференцій з практичного менеджменту журналістських розслідувань.
Дискусія відбудеться 4 лютого 2009 року з 13:00 до 15:00 на редакторському порталі http://redactor.uapp.org/
Гість онлайн-конференції: Сергій Томіленко – медіа-тренер, головний редактор обласної газети «Нова Доба» (Черкаси).
Тема онлайн-конференції: «Стандарти та етичні норми журналістського розслідування»
Просимо надіслати нам запитання до 2 лютого, 16:00 на адресу organizator@uapp.org