13 лютого 2009 - Онлайн-конференція з Юрієм Макаровим на сайті Redactor.uapp.org
Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) спільно з проектом «Гідна Україна», який виконується компанією MSI за підтримки АМР США в рамках Порогової програми корпорації «Виклики тисячоліття» запрошують редакторів, які практикують журналістські розслідування, на п’яту з шести он-лайн конференцій з практичного менеджменту журналістських розслідувань.
Дискусія відбудеться 13 лютого 2009рокуз 13:00 до 15:00на редакторському порталі http://redactor.uapp.org/
Гість онлайн-конференції:Юрій Макаров - телеведучий, шеф-редактор журналу "Український тиждень"
Тема онлайн-конференції: «Журналістика, розслідування, аудиторія та бізнес. Як створити блискучий продукт – інформаційно глибокий та комерційно ефективний?»
ЧОМУ ЦЕ ЦІКАВО ОБГОВОРИТИ?
Юрій Макаров – талановита особистість, досвідчений керівник багатьох авторських проектів у медійному середовищі. Його досвід використання різних жанрів та прийомів для створення дійсно потужних продуктів є, безумовно, вартим вивчення. «Редакторський Портал» запросив пана Макарова поділитися своїми думками та підходами з вами, професіонали медійного ринку. І пан Юрій дав свою згоду не тільки на відверту розмову, а ще й на додаткові міркування стосовно того, як жанр журналістських розслідувань можна й варто оптимально вписати в редакторську практику. Так, щоб отримати максимальний ефект при мінімальних витратах.
Просимо надіслати нам запитання до 10 лютого, 16:00 на адресу organizator@uapp.org
Також Ви можете поставити свої питаннянижче.
Інформація про гостя онлайн-конференції:
Юрій Макаров - телеведучий, шеф-редактор журналу "Український тиждень"
Місце народження, освіта. Народився в Болгарії в сім'ї емігрантів з Росії. З 1961 року живе в Києві. У 1972 році закінчив Київський державний університет ім. Т.Шевченко.
Кар'єра. Викладав французьку мову в Київській консерваторії. Був кореспондентом і оглядачем Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ), редактором на Київській кіностудії науково-популярних фільмів. Режисер декількох документальних фільмів.
Працював у сфері реклами, був заступником головного редактора газети "Контракт".
З 1995 року працює телеканалі "1+1". З 1996-го - постійний ведучий програми "Телеманія". Як автор цього проекту в 1997 році отримав премію Телевізійної академії України "Золота Ера" в номінації "Краща культурно-історична програма".
З 1998 року займав пост головного редактора телерадіокомпанії "Студія "1+1". Продюсер і ведучий програми "Імперія кіно", керівник відділу Promotion компанії.
У 1999-му вибраний дійсним членом Телевізійної академії України.
Ведучий авторської програми "Документ".
Восени 2007 року очолив новий суспільно-політичний журнал "Український тіждень" (сумісний проект з австрійською компанією ECEM Media GMBH).
У вересні 2008 звільнився з компанії "1+1", де пропрацював 13 років. З листопада на Першому національному веде програму "Культурний фронт" (спільне виробництво НТКУ та ESG), яка виходить щонеділі о 21.00
Макаров Юрій: Після п’ятдесяти мимоволі підбиваєш попередні підсумки.
Що встиг?
·Народитися за кордоном, в несвідомому віці повернутися на Батьківщину предків, закінчити школу та університет, вивчити декілька мов (жодну досконало), навчити цих мов кількадесят студентів, написати кількасот заміток про успіхи вітчизняної промисловості...
·Дожити до краху комунізму. Зняти кілька документальних фільмів, взяти участь у створенні першого українського успішного телеканалу, стати телеведучим, знову зняти кілька фільмів...
·Побачити світ (нарахував 25 країн, де був не проїздом – здебільшого, з камерою)...
·Познайомитися з людьми-легендами (від Роберта Шеклі до Катрін Денев). Не познайомитися з Бродським, Антоніоні, Лемом.
·Пізнати свою країну. Полюбити свою країну ще раз, побачивши інші.
·Народити дочку, написати кілька книжок, за жодну з яких не соромно, потоваришувати, втратити друзів.
·Одружитися, розлучитися, знов одружитися – і так чотири рази...
·Повернутися в друковану журналістику, зібрати команду, запустити журнал.
Розкажіть про структуру Вашої редакції. Чи займаються Ваші журналісти суто розслідуваннями? Як відбувається управління процесом підготовки розслідувань?
В журналі є окремий відділ розслідувань, в якому працює троє бійців - власне, це найбільший підрозділ штатних працівників у редакції, враховуючи трудомісткість жанру. Як керувати процесом?.. Якщо журналіст кваліфікований, легко. Сісти разом за стіл і спробувати визначити коло проблем, які найбільше хвилюють (дратують, обурюють і т. ін.) соціум взагалі й цільову аудиторію зокрема. В кращому разі - поділитися контактами, якщо вони в тебе є. Ми в "Тижні" в досить тепличних умовах, враховуючи те, що на цій стадії інвестиційного циклу в разі чого - боронь Боже - здатні забезпечити юридичну підтримку. Звісно, ще й учасну платню. А більше нічого!
Як Ви оцінюєте реакцію читачів Вашого ЗМІ на публікації матеріалів журналістських розслідувань? Чи зростає інтерес до Вашого видання тоді, коли друкуються матеріали розслідувань, і якщо зростає, то на скільки?
На жаль, визначити конкретний внесок кожного гучного матеріалу в зростання (чи падіння) продажів практично неможливо. Для цього довелося б витрачати шалені гроші чи то на додаткову соціологію, чи то на фокус-групи. Але окрім окремого успіху окремого матеріалу ми від початку виходили з однієї максими: наявність якісних розслідувань, які не залишають і тіні підозри в замовності, заангажованості й т. ін., сприяють загальній довірі до видання. Власне, стратегічно це навіть важливіше. Довіра в сьогоднішній медійній ситуації - ключова перевага й ключовий капітал. Мабуть, довіру також можна було б виміряти у відсотках. Хоча є, звісно, певна категорія читачів, які переконані, що всі навколо шахраї, продажні, куплені, корумповані. Треба від них абстрагуватися й пам'ятати про гасло видання: "Життя має сенс".
Як навчити журналістів проводити розслідування?
Сісти поруч із зубром і дивитися йому в рота. Я не жартую. Це майстерність, як і будь-яка справжня майстерність, яка передається з рук у руки.
Чи є у редакції окремий бюджет, який призначений для витрат саме на проведення розслідувань?
Спеціального окремого бюджету немає. Чесно кажучи, навіть не уявляю на що. На пляшку коньяку, щоби розговорити джерело? На купівлю відповідних документів? На хабарі? Звісно, якщо передбачені розумні витрати, питання розглядається окремо. Але я щось не пам'ятаю прецедента.
Якими, на Вашу думку, є основні причини популярності жанру журналістських розслідувань? На розслідування журналу Український тиждень є соціальний попит (якщо так, як Ви вимірюєте ефективність опублікованого ЖР)?
На додачу до попередньої відповіді на схоже запитання: причина популярності в тотальному безладі, в т. ч. правовому, адміністративному тощо. Людям потрібна якась точка опори, система координат. У цьому різниця між, власне, розслідуванням і тупим "мочиловом". На мій особистий погляд, дуже важливо не перевантажити читача чорнухою. Те, що все й так погано, він знає з власного досвіду заздалегідь. Тому автор розслідувань має зберігати, хай як смішно, певну частку ідеалізму. Тобто вірити, що справедливість існує, а життя має сенс - перепрошую за повтори, але це треба повторювати собі щоранку. Якщо ти став остаточним циніком, треба залишати професію. Просто немає сенсу. Якщо йдеться про те, як заробити, безліч інших, значно легших способів.
Cкільки публікацій за результатами журналістських розслідувань було здійснено у Вашому ЗМІ за останні 6 місяців? Які теми були розкриті?
Рубрика "розслідування" є в кожному номері. Так передбачено концепцією. Щодо тем... Дивіться підшивку :)
Добрый день, уважаемый Юрий!
По Вашему мнению, при выборе тематики журналистского расследования, каким критерием нужно пользоваться в первую очередь:
-социальной значимостью для общества;
-личным интересом журналиста к теме;
-перспективой коммерческого вектора по итогам проделанной работы;
-все зависит от специализации журналиста;
-по "девичьему наитию"?
Благодарю Вас.
Без личного интереса журналиста к теме ничего не выйдет. Социальную значимость каждый определяет очень субъективно. Тем более, что локальная загогулина может вывести на серьезные обобщения, это зависит от взрослости автора. Все равно главное -исполнитель. Можно его гнуть через колено, опираясь на свое представление о приоритетах, но лучше - использовать его в том, в чем он сильнее. Иначе говоря, "девичье наитие" - увы, самый надежный компас. Вопрос только, кто "девица".
На вашу думку, чи може сьогодні регіональний медіа-бізнес повністю оплачувати журналістські розслідування? Чи потрібно це йому?
Ще раз, повертаючись до витрат: як уже давно відомо, професійний розвідник бере більшість інформації з відкритих джерел. Так само й із журналістом. У будь-яких кулуарах - починаючи з курилки маленької компанії й закінчуючи буфетом Верховної Ради (щоправда, жодного разу не був) - точаться розмови, які можуть стати матеріалом для статті. Єдина проблема: коли людина відмовляється від посилань на неї. Але це також питання майстерності. Інформація розлита в повітрі, ось основна думка. Треба не лінитися її збирати. Проблема виключно в комунікації. А викрадання секретних матеріалів із сейфу... Трапляється, звісно, але на загальному технологічному тлі це вже, даруйте, екзотика.
Каким образом журналистские расследование может быть коммерчески выгодным, кроме того, что можно увеличить тираж, расширить аудиторию?
Бывает такое, что только спустя полгода и даже год выясняются некоторые детали журналистского расследования, которые поменяли бы угол подачи публикации в самом начале. Расследование было проведено профессионально. Что Вы посоветуете в данной ситуации?
Вернуться к теме. Признать, что недосмотрели. Или в тот момент объективно не было другой информации. В лююбом случае, попытки честно признаться в своих ошибках будут оценены читателем, если изначально с ним установились доверительные отношения. Ну, а если не установились, тогда, честно говоря, все равно.
На вашу думку чи не є комерціалізація журналістики прямим шляхом до втрати об’єктивності?
Якщо Ви знаєте альтернативу комерціалізації, поділіться прикладами. Важелем, який може втримати рівновагу, є такі ефемерні речі, як громадська думка... репутація... Що ж стосується абсолютної об'єктивності, то в мене досить серйозні сумніви в її можливості. Уявіть "об'єктивного" журналіста на Нюрнбергському процесі (мій улюблений приклад). Що, дати слово Герінгу й Геббельсу? Або ближчий приклад: конфлікт між двома політичними силами, одна з яких відстоює засади держави, а інша намагається відновити Союз нєрушимий. Просто не треба пересмикувати, але це не об'єктивність, а проста технологічна сумлінність, яка вимагається від професії.
Наскільки важливою Ви вважаєте роль громадянської журналістики у сьогоденних умовах? Як можна використовувати такі матеріали - тобто чи краще просто перевіряти інформацію, беручи знайдене, скажемо, в інтернеті на чийомусь блозі, чи краще розвивати цей жанр як самостійний? Наскільки перспективними Ви вважаєте такі проекти?
Я до аматорської - без жодної іронії - журналістики ставлюся дуже обережно. Блогосфера, форуми і т. ін. - це такий великий паркан, і дев'яносто дев'ять відсотків написів на ньому складаються з трьох літер. Як відстежити один відсоток? Можливо використовувати блоги як наводки для власного пошуку тем. Але це лише один спосіб із багатьох. Журналістові для професійних потреб краще, на мою думку, спілкуватися особисто, без посередників під ніком.
Якщо говорити про сучасні перспективи українською журналістики взагалі, які медійні проекти Ви вважаєте найбільш перспективними? Тобто що зараз потрібно українському читачеві (маються на увазі насамперед люди віком до 35-40 років)?
Який, на Вашу думку, мінімальний бюджет для створення невеличкого вузько-орієнтованого ЗМІ. Наприклад, щомісячного журналу, що буде виходити невеликою кількістю примірників?
Щоразу треба рахувати. Наш проект - надзвичайно дорогий. Папір, друкарня, розповсюдження... Я гадав, що Інтернет-проект можна робити за копійки. А потім мені розповіли подробиці. Але ж і результат буде на копійку. Певний час можна працювати на ентузіазмі. Все одно є речі, на яких економити неможливо: наприклад, середня платня по ринку. Журналіст не може бути голодним, інакше він знайде додатковий спосіб прогодуватися, не відходячи від робочого місця. Інакше кажучи, кожен бюджет треба складати, починаючи з відомості на платню, а не з вартості оренди, комп'ютерів, поліграфії тощо.
Наскільки важливою є роль журналістських розслідувань у роботі невеликого, або зовсім нового ЗМІ? Як забезпечити свою безпеку, якщо грошей на якісного адвоката або на декілька позовів просто нема ?
Це, власне, питання професійних об'єднань. На мою думку, їхнє основне призначення - захист саме тих гравців, які не можуть захиститися самі. І тільки вони можуть так само забезпечити відповідний резонанс найскандальнішим наїздам. В ідеалі, професійна спільнота мала б бути більш солідарною саме в Україні, де найбільше можливостей для тиску на пресу. Як це зробити? Гуртуймося...
Пане Юрію, про що свідчить ваш особистий багатий досвід – навіщо взагалі потрібні «розумні» матеріали журналістських розслідувань пресі, якщо все вимірюється рейтингами та доходністю? Яким, на Вашу точку зору, є звязок між наявністю ґрунтовних матеріалів та успішністю (в грошах) видання?
Щодо "багатого досвіду", утримаюся. Є й досвіченіші. Що ж стосується рейтингів, то ніхто не знає (і слава Богу, що не знає), як вони формуються. Маю на увазі не процедуру вимірювання, а процес формування враження в читача. Є загальний інтегральний показник, який називається репутація. Виміряти конкретний внесок конкретного матеріалу в репутацію журналіста і видання важко.
Що б Ви порадили тим, хто визначає стратегію розвитку видання та розмірковує над розумним балансом між витратами та доходами? А відтак – зважує, якою мірою можна продати сторінки видання замовникам (і не обовязково в прямому сенсі - під "джинсу"), а який відсоток лишити «незайманим» - виключно для читачів.
А як можна продати не під джинсу? Ну, наприклад, просто під тематику. Припускаю. У нас є спеціальна споживацька рубрика, розрахована на рекламодавців. Одна. І вона потребує потрійної уваги в сенсі, щоби не виглядати й не бути по суті замовною. Це якраз питання тактики й стратегії. Тактично вигідно сьогодні отримати шпальту реклами від банку. Стратегічно вигідно зберегти обличчя. Одна сумнівна публікація, навіть із позначкою R, може відвернути десятки читачів, які до видання вже ніколи не повернуться. Крім того, власна поступливість розбещує. Один раз минулося, з'являється спокуса погратися з власною незайманістю ще й ще. Я вважаю, в тому числі й із власного досвіду, що треба триматися до останнього. Була у нас одна публікація на розворот. Не злив, не джинса, звичайний PR компанії. Все чесно, "на правах реклами". Досі соромно дивитися той номер.
Який звязок між журналістикою, ж.р., аудиторією та бізнесом?
КОЛЕГИ, Я ДУЖЕ ПЕРЕПРОШУЮ, АЛЕ МИ СЬОГОДНІ ПЕРШИЙ ДЕНЬ У НОВОМУ ОФІСІ. СТРАШЕННО ГЛЮЧИТЬ ІНТЕРНЕТ. ТОМУ ТАК ПОВІЛЬНО. І, БОЮСЯ, В БУДЬ-ЯКИЙ МОМЕНТ МОЖУ ПІТИ ЗІ ЗВ'ЯЗКУ. ЯКЩО ТЕМА СПРАВДІ ЗАЦІКАВИЛА, І ЗАХІД НЕ ЗАДЛЯ ГОДИТЬСЯ, МОЖЕМО ПРОДОВЖИТИ СПІЛКУВАННЯ В ІНДИВІДУАЛЬНОМУ РЕЖИМІ: yumakarov@ut.net.ua. ДЯКУЮ ЩИРО ВСІМ ПРИСУТНІМ НА САЙТІ, ТАК САМО, ЯК І САМОМУ redactor.uapp.org
Якою є позиція власника видання "Український тиждень" до його редакційної політики? Адже жодний власник не може бути відстороненим від суті бізнесу – інакше він втратить розуміння та контроль за довгостроковими перспективами.
Представник власника займається моніторингом успішності: продажі, цитованість, соціологія. І намагається відстежувати відповідність продукту заявленій концепції. І аналізувати помилки редакційної політики, коли вони позначаються на кінцевому результаті. Якщо видавець розумний, навіть суперечки, сутички, конфліктні ситуації йдуть на користь проектові. Якщо ж він дурний, то від самого початку не треба зв'язуватися. Позиція "ти давай гроші, а я краще за тебе знаю, що треба" - це звичайне лицемірство й спроба легалізації безвідповідальності. Найуспішніші видавці завжди втручаються й мають втручатися в редакційну політику. Коли ці втручання невдалі, вони стають неуспішними, але іншого шляху не буває. У видавця мають бути запобіжники, де зупинитися, а у редактора - міцний хребет, щоби мати характер сперечатися, коли він переконаний у своїй позиції. Решта - демагогія.
Шановний пане Юрію,
шановні колеги!
Щиро вдячний всім за активність, за цікаву розмову.
Я і Редакторський портал зичимо успіху вашим проектам та професіоналізму вашим співробітникам!
Не пропустіть наступну дискусію - з Тетяною Котюжинською!
І, звісно, усім гарних вихідних!
Дискусія відбудеться 13 лютого 2009 року з 13:00 до 15:00 на редакторському порталі http://redactor.uapp.org/
Гість онлайн-конференції: Юрій Макаров - телеведучий, шеф-редактор журналу "Український тиждень"
Тема онлайн-конференції: «Журналістика, розслідування, аудиторія та бізнес. Як створити блискучий продукт – інформаційно глибокий та комерційно ефективний?»